Наш біль - Волноваха

Сказати травню — не цвісти, і соловейкові — мовчати.

Бо десь осиротіла мати не може по подвір’ю йти.

...І множить, множить ворог вдів.

Нема синів, коханих, тата...

І кам’янить укотре втрата.

Немає сліз... немає слів...

                           

 

22 травня… Здавалося б, звичайна дата. Але ні, цей день вже ніколи не буде звичайним. Бо в наших душах щемить і щемітиме завжди біль втрати військовослужбовців  з 51 окремої механізованої бригади, які загинули  неподалік донецького міста Волноваха.

 Хтось із бійців загинув одразу, хтось боровся за життя, багато поранених... Лише 20 хвилин бою  і   вісімнадцять молодих, дужих волинян пішли із життя, серед них - Михайло Грицюк  із села Милятин.

На центральній площі селища зібралася громадськість,щоб згадати тих, хто дав нам можливість зустріти   цей день, згадати, якою ціною нам дістається кожна хвилина життя.

Їх пам'ять вшанували хвилиною мовчання ,а також поклали квіти до стелли загиблим нашим землякам в зоні АТО Михайлу Грицюку.

 Бій під Волновахою для нас – трагедія і водночас – приклад героїзму і самовідданості  хлопців, яких було жорстоко вбито за незалежну Україну, яку ми ніколи не забудемо!