Шукати в цьому блозі

Історія району


ІСТОРІЯ  РАЙОНУ  ТА  ГОЛОВНІ  ІСТОРИКО – КУЛЬТУРНІ  ПАМЯТКИ.

ІСТОРИЧНА  ДОВІДКА, ОПИС  СИМВОЛІКИ (ГЕРБ, ПРАПОР), МУЗЕЇ, ІСТОРИЧНІ  ПАМЯТКИ.





      Іваничівський район утворено в 1939 р.  Центр району – смт. Іваничі (6885 жителів).

      Перша згадка про Іваничі в історичних документах належить до 1545 р. В цей час село перебувало під владою Литовського князівства. Після Люблінської унії 1569 року село Іваничі переходить під владу шляхетської Польщі. Згідно з поборними реєстрами 1629 року, на цей час в селі знаходилось 68 димів. Після третього поділу Польщі в 1795 році Іваничі разом з усією західною Волинню увійшли до складу Росії. В 1899 році в селі було відкрито першу церковно – парафіяльну школу, яку у 1911 році відвідувало 36 учнів.

      На початку першої світової війни до Іванич було прокладено залізничну лінію, яка зєднала село з містом Володимиром – Волинським і в той час мала стратегічне значення. Будівництво її здійснював спеціально виділений залізничний батальйон російської армії. Для підвезення будівельних матеріалів залучалися селяни Іванич та навколишніх сіл. Внаслідок боїв, які точилися тут влітку 1915 року між російськими і австро – німецькими військами, село було зруйноване.

       В числі інших західноукраїнських міст і сіл Іваничі захопили австро – німецькі війська, які перебували тут до кінця 1918 року.

       Приміщення залізничного вокзалу було побудоване у 1915 р.

       У 1918 році у цьому приміщенні знаходився штаб окремої сотні Січових стрільців. Сотня вела тяжкі бої з переважаючими силами польських військ. Побачивши, що не вдається утримати приміщення, бо багато стрільців було вбито, командир дав наказ на відступ у напрямку села Ляхів (тепер Старосілля).

         Потім сотня перервалась через Буг і зєдналась з основними силами УСС в м. Сокалі.

         24 серпня 2001 року на площі біля залізничного  вокзалу було відкрито памятний знак стрільцям 13 – ої сотні УПА, яка боронила Іваничі.

         В Іваничівському районі нараховується 58 населених пунктів. Перші згадки про села, які входять до складу району, припадають на 15 – 16 століття.

         Найдавніші історичні відомості про село Павлівка належать до 1407 року. В документах 15 століття вперше згадуються с. Риковичі, Заболотці, Грибовиця. Інші села вперше згадуються в 16 столітті. В 15 столітті наша земля була під владою князівства, в 16 столітті перейшла до шляхетської Польщі. В кінці ХУІІІ ст. Разом з усією Західною Волинню увійшли до складу Росії.

          Мінялися гнобителі, а гноблення волинян залишалося. Величезної шкоди завдала нашому краю перша світова війна. Було зруйновано багато сіл, в тому числі і село Іваничі.

          В глибоку давнину сягає  історичне коріння сіл району: Низкиничі, Будятичі, Риковичі, Заболотці, Грибовиця, Литовеж.



          НИЗКИНИЧІ. Село згадується в 1545 році у ревізії володимирівського замку, коли належало Тихочу Киселю. За переказами старожителів до села приєдналося і поселення Коневич, де досліджено знахідки старого селища. Це володіння пізніше було у Григорія Киселя, а в 17 ст. – у воєводи Київського і Брацлавського Адама Киселя. Він збудував там, на пагорбі, гарну церкву, муровану на хрестовому плані (1643 р. ). У храмі є мармуровий бюст воєводи,  а в підземеллі – саркофаг італійської роботи з останками забудовника. Свого часу тут стояла резиденція самого воєводи, а пізніше був монастир. На даний час монастир є діючим. На межі 19 і 20 століть село мало 76 дворів і 555 жителів. А землі (881 десятина) належали поміщику Погорецькому. Ще однією загадкою давнини був курган, який знаходиться за селом.

           

           БУДЯТИЧІ.  У документах згадуються як Бутетичі, Бутгатичі, Будятичі. 1452 р. село належало до землянина Митки ( або  Мишка). Через  століття ним володіли брати Стецкевичі, пізніше воно було розділене на три землевласники. Лише наприкінці 17 століття Будятичі стало власністю князів Чарторийських. Потім купив ці землі Чацький. Його змінили Пашкевичі. Згодом село стало власністю Омеляна Дверницького, за  часів якого збудовано Свято – Миколаївську церкву.

            42 двори і 318 жителів були її прихожанами.  Сама церква постала на місці старої, з якої залишилася рукописне Євангеліє (15 – 16 ст. ) і каплиця з джерелом у полі. За переказами, там знайшлася ікона Божої Матері. На невеличкому потоці колись стояв водяний млин. Під час копання криниці на фільварку п. Дверницького було знайдено кості мамонта і зуби носорога.

Денисом Черановським, членом Українських Січових Стрільців, тут відкрилась перша школа. Останнім власником панського маєтку був Василь Бобко. Часткою цього володіння поки що залишається прадавній сад.

           

          ЗАБОЛОТЦІ.  -  Першу згадку про село знаходимо в Литовському літописі. Там згадується, що в 1485 році Яків Немирович подарував село Заболотці своїй матері. Свою назву село дістало від того, що в давні часи  воно було оточено болотами. За 3 км. На південь села протікає річка Західний Буг. Село, як таке сформувалось з окремих сіл : Заболотці ( Західна частина ), Сердятичі (східна) і Ракулин ( південна ).

          З давніх – давен жителі села займалися землеробством і розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней, домашню птицю, а також займались садівництвом. Родючі землі належали шляхтичу Гуровському, вірному прислужникові знатного польського магната Жолкевського. Під час визвольної війни українського народу з польською шляхтою 1648 – 1654 рр. Через село неодноразово проходили козаки Богдана Хмельницького.

       Згідно “Уставної грамоти” в поміщика Цезаря Гуровського, який володів Заболотецькою Сільською Общиною. На час скасування кріпосного права було всього 195 душ. Всього дворів нараховувалось 67, з них 17 безземельних. У селі був свій мірошник, який на річці Рів мав водяний млин. В урочищі Петрівщана була цегельня, а для відпочинку – дві корчми, одна в урочищі Острова, друга в урочищі – Вигода.



         ГРИБОВИЦЯ.  – у західному напрямку від районного центру на відстані 10 км.від траси  Іваничі – Нововолинськ розмістилося село Грибовиця. Дата його заснування, як і імя засновника – невідоме історичній науці, але перша згадка датується ХУ століттям.

          Розмістилося воно в мальовничій рівнинній місцевості, яка потопає в зелені садів та оточена з кількох боків лісом. За переказами старожилів на місці села був колись невеликий ліс, в якому зупинялися козаки. Можливо, це і стало основною причиною побудови у ті давні часи церкви, яку назвали Покровською.

          Церква стала унікальною  памяткою архітектури с. Грибовиця. У книзі “Реєстр церков Волинської губернії” сказано: “Церква Покровська. Побудована невідомо коли, ким, деревяна, на камяному фундаменті з такою ж дзвіницею; в 1872 році на пожертвування парафіян була відремонтована”. Там же сказано, що вона мала 87 десятин землі, яка була розташована на відстані 330 верстов від губернського міста і в 15 верствах від повітового.

          Церква побудована в центрі села, у наймальовничішому його куточку, на пагорбі серед ясенів.

          

          ЛИТОВЕЖ – розташоване за 18 км. від районного центру, на річці Західний Буг. Територія Литовежа була заселена здавна. Поблизу нього було виявлено залишки поселення й поховання доби міді (ІІ тисячоліття до н.е.) а також давньоруські городища і поселення Х – ХІІ ст. У період Литовського князівства тут був споруджений замок з потужним земляним укріпленням і сторожовими вежами. Звідси і походить назва села – Литовська вежа, або Литовеж.

         Перші згадки про Литовеж в історичних документах належать до ХУ. В цей час він був невеликим містом. У 1501 році містечку надано магдебурзьке право.

         Урочища “Гірка” і “Замок” є пам’ятками археології Іваничівського району, які охороняються державою. А урочища “Рудка” і “Джарецька рудка” свідчать про наявність тут болотяної руди, з якої в давнину виплавляли залізо.

         У ході першої світової війни 1915 року було скуповане австро-німецькими військами, які перебували тут до кінця 1918 р.

         У 1922 році тут виникла філія товариства “Просвіта”, 1940р. створено колгосп “Більшовик”.

     У роки Великої Вітчизняної війни в Литовежі була розміщена 10 – та прикордона застава під командуванням В.О. Чернова.

      Памяткою архітектури місцевого значення є Введенська церква, побудована у 1791 році. Про історію села розповідає історичний музей при школі, фундатором і засновником якого був місцевий житель Л.К.Пучковський. Він є Лауреатом обласної літературно – мистецької премії імені А.Кримського, за підготовку краєзнавчого матеріалу “Нарис історії села Літовеж”.



        Село РИКОВИЧІ розташоване за 14 км. від районного центру і залізничної колії Іванич. Населення 1010 чол., 311 дворів. Перші згадки про Риковичі в історичних документах належать до 15 століття. Спочатку це було невелике поселення, що складалось із 9 хат і називалось “Палажівкою”. Свою назву село одержало на честь іноземця Рикова, який на території даного поселення збудував вітряк (млин).

         Після Люблінської унії 1569 року Риковичі у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. У 1795 р. після третього поділу Польщі село увійшло до складу Росії.

         У 1862 році у селі було складено уставну грамоту. Земля навколо села належала графу Чацькому, який проживав у Порицьку і мав 3 фільварки: Риковичі, Радовичі, Конюхи. У Риковичах управляючим був пан Шатурський. На західній околиці села знаходилось 7 ставків. У цей час у селі проживало 296 селян у 91 дворі.

         У 1919 р. село було захоплене білопольськими військами і за Ризьким договором 1921 року до буржуазно – поміщицької Польщі. Під час окупації у селі діяв осередок КПЗУ.

          У 1939 р. у селі встановилась радянська влада. Відразу ж було створено селянський комітет, а незабаром сільську раду.

           10 квітня 1940 року створена комсомольська організація.

            У роки війни на території села стояла діюча військова частина. У 1942 року протягом доби перебувало зєднання Ковпака. 31 січня 1944 року в одному з боїв за визволення села був смертельно поранений партизан – ковпаківець із 7 стрілкового батальйону Волобоєв Микола Іванович, могила якого знаходиться на сільському кладовищі. У липні 1944 року село було звільнене від німецько – фашистських окупантів.

             На території села діяло зєднання ОУН – УПА, яке налічувало 88 чоловік. У 1947 р. – організований колгосп “Чекіст”. З 1964 по 1994 рр. – колгосп ім. Калініна, який мав 2 424 га земельних угідь. Було розвинуте молочно – мясне тваринництво, бджіліництво, рибальство. У селі є медичний пункт, будинок культури, середня школа.

               Памяткою архітектури на сьогоднішній день є нині діюча Свято – Покровська церква, побудована у 1895 році.







           Музеї:



Іваничівський історичний музей – смт. Іваничі, вул. Банківська, 4

Кімната – музей “Память”  - ЗОШ N2   ,    смт. Іваничі

Музей історії с. Милятин – ЗОШ  с.Милятин

Музей історії с. Литовеж – ЗОШ с. Литовеж

Музей історії с. Заболотці – ЗОШ с. Заболотці

Музей бойової слави – ЗОШ с. Павлівка

            

Немає коментарів:

Дописати коментар